Оля Кашуба РОЗПОВІДЬ ДРУГА. КОЛОДЕНЦІ. Маловідомі сторінки історії. Марія і центр села.
Оля Кашуба РОЗПОВІДЬ ДРУГА. КОЛОДЕНЦІ. Маловідомі сторінки історії.
Марія і центр села.
Коли в Колоденцях хтось каже «Біля Марії», то ніхто не потребує ніякого додаткового уточнення, щоб розуміти де це… І з власних відчуттів розумію – це не від браку поваги так просто ми називаємо це місце, а навпаки – це так, як говориш про когось дуже рідного і близького… Бо саме таким і стало це місце за багато років свого існування – тут зустрічаються, моляться, тут святять воду на Водохреща і просто беруть воду, тут святкують День Незалежності, сюди приходять на подячний Молебен випускники…
Першу фігуру Матері Божої (першу з відомих) в центрі села було виставлено у 1914 році.
Про цей час є спогад нашого односельчанина Андрушківа Володимира (діда Джурика) 1923 р.н. Дідо Володимир, на жаль, вже покійний і тепер тільки залишається жаліти, що ми не мали часу слухати його колись, бо мав чудову пам’ять і завжди був охочий розповісти щось цікаве про минуле. Спогад, з якого наведу цитату без редакції, записала на аудіо моя сестра Мигаль Марійка:
«В штирнайцітім році поставили… отамо, де є ше одна вільха, а то було, може, з трийціть вільхів…То то було в штирнайцітім році, як була війна… то я від старих людий, бо я ж не був… Тоди був голова сільради той Іваськового Матвія тато. Ту було дуже багно і він насадив тоту вільхів… довкола так во, як той рів є, довкола. Бо ше є одна на Федейковій хаті, ше яка груба є… А то було всюди довкола і всередині … То було багно і він насадив вільхів - і потім не було багна. То в штирнайцітім році був того Матвія тато голова… то війт таки був за Польщі…о …він був війтом і то посадив. І то поставили ту Марію в штирнайцітім році».
Почалася Перша світова війна і люди вирішили доручити село під опіку Пресвятої Богородиці
І Марія оберігала...
Оберігала багато років, аж допоки і в Колоденці не дійшли комуністи… Тоді вже прийшла черга людям оберігати Марію...
Зі спогадів Марії Наум, колишньої мешканки нашого села, один з жителів Колоденець, Свинар, в той час партійний - комуніст, що мав доступ до такого роду інформації, попередив колоденчуків про те, що фігуру Матері Божої можуть зруйнувати і щоб запобігти цьому, було вирішено її забрати з центру села і поставити у менш примітне для загалу місце. Про це також пригадує колишня жителька Колоденець Кушка Ярослава: "Вночі до тата прийшли з села чоловіки, вони радилися що робити, спочатку думали поставити Марію десь біля дороги, але тато (Дмитро Мельник) запропонував поставити її на цвинтарі, мотивувавши тим, що там якраз є "файний пляц для того"...
Є також спогад і діда Володимира Андрушківа: «Ту фігури ми зняли, я був… ще небіжка баба Гуменниха дала таку білу плахту, ми думали жи нести, та де, то тігар був …»
Тоді, також зі спогадів Марії Наум, її тато, Микола Рибкевич, вночі, возом, разом із хресним Марії Павлом Шередьком та іншими чоловіками – дідо Володимир ще називає – Бедзіка, Степана Гренюха, перевезли Марію на цвинтар.
Згадують також, що не всюди можливо було проїхати і таки доводилося трохи нести фігуру і ще є спогад Рибкевич Ганни Захарівни, що при тому транспортуванні було пошкоджено одну руку Богородиці, вона відламалася і тоді дід Богдан (?) зумів її якось доліпити.
Про те, що її батько так само був долучений до цього перевезення, теж згадує наша односельчанка Леся Максимишин. Також вона згадує про те, як трагічно і сумно це було для всіх жителів села, як плакали і сумували люди - і настільки сильними були ті емоції, що вона пам'ятає їх донині, хоч на той час була зовсім маленькою дитиною.
І як пригадують очевидці, що це було, ймовірно, у 1961 або 1962році, в той час коли закрили і нашу церкву.
Після закриття храму, Марія на цвинтарі на довгі роки стала осередком молитви і духовних зібрань…На фотографіях, поданих нижче, можна побачити як біля Марії на цвинтарі, вірні греко-католики виставляли на Різдво фігурки Вертепу, на Великдень Плащаницю, влітку та восени біля Марії завжди були свіжі квіти ... Цікаво також те, що всі ці роки Марія на цвитарі мала свого "ангела-охоронця" - Максимів Анну. Зі спогадів односельчан саме ця жінка впродовж багатьох років самовіддано дбала про красу цього місця - починаючи з ранньої весни і найперших первоцвітів аж до пізньої осені і останніх хризантем Марію оточували композиції живих квітів дуже гарно укладені цією жінкою, котра мала свій вроджений до того хист і внутрішнє відчуття краси. Вона збирала для Марії квіти в полі, брала свої і всіх сусідів, і довгі роки була саме тою, про яку можна ще і нині згадати словами із Богослужіння: "Освяти тих, що люблять красу дому твого".
І навіть для мене, хоча я росла вже значно пізніше від найбільш трагічних подій радянського часу, одним із наймиліших дитячих спогадів є Маївка коло Марії, на цвинтарі, із свічкою в руках, кожного травневого вечора впродовж багатьох років…і як відлуння тих часів наша дитяча пісенька:
Ми маленькі школярі - Діви Марії лицарі,
Нам сила пекла не страшна, бо ми Марійська дружина.
Маріє Діво, поможи, як ми підемо до школи,
Маріє Діво, помагай, молим сльозами - не опускай!
Маріє Діво, поможи, як ми підемо до боротьби –
За віру церкви, за наш край, о, Мати Божа, помагай!
Маріє Діво,ти нам дай щиро любити рідний край,
І Святу Церкву понад все – тоді наш нарід оживе!
Тепер на Молебнах до Матері Божої в травні, у церкві, ми теж співаємо цю пісеньку, але все одно вона, для мене і багатьох, назавжди буде спогадом про Маївки саме біля Марії на цвинтарі. І, як пригадала Леся Максимишин (за що я їй дуже-дуже вдячна - бо мені давно було це цікаво), - цю пісеньку спеціально для колоденецьких дітей колись написав отець Пахомій Борис і тоді Леся, Надя - племінниця Пахомія Бориса, та інші діти їхнього віку, були першим поколінням котре співало цю пісеньку.
І не тільки співали на Маївках ! Зі спогадів Марійки Наум: «...добре пам'ятаю оті Маївки зі свічками навколо Марії, а потім вже на дорозі, біля цвинтаря, ще одне одному діти давали надорішки, і змагалися все з Будзяками хто кому більше дасть.»
І що ви думаєте – я вже такої гри не знаю – а то, виявляється, треба було просто діткнутися один одного рукою! 
А також моє, і багатьох колоденецьких дітей, Перше Урочисте Святе Причастя назавжди пов’язане саме із цим місцем.
І взагалі в Колоденцях вже склалася своя особлива молитовна традиція - щоразу приходячи на цвинтар спершу йти на молитву до Марії і тільки тоді вже йти на могили рідних.
Марія в цьому місці і далі є любленою, шанованою, кожен з нас має пов'язані з нею особливі спогади і є люди, які і зараз дбають про її красу, котрі намагаються втілити ту свою любов предметно - декілька років тому, за ініціативи вихідця із села Колоденці Причини Івана, на цвинтарі, навколо фігури Матері Божої було споруджено скляну капличку, а про щотижневе прибирання і квіткові композиції тепер дбає Ганна Причина, їй допомагає Надя Андрушків і часто приносить квіти Мельник Богданка.
МАРІЯ В ЦЕНТРІ СЕЛА
З настанням Незалежності України було вирішено відновити духовний осередок в центрі села, але так як і на цвинтарі Марія вже стала серцем молитовного острівця та його невід’ємною частиною, то в центрі села було виставлено її копію. В той час головою греко-католицького уряду нашої парафії був Степан Білик… Як він згадує, щоб впорядкувати ту територію колоденчукам довелося прикласти чимало зусиль – зрізали всі старі вільхи, розчистили все, а також привезли 120 вантажівок землі щоб сформувати площу придатну для створення цього духовного центру. Нову фігуру Матері Божої було придбано за кошти жителів села – Кушпіта Миколи та Андрушківа Івана. Також в той час споруджено Символічну Могилу борцям за волю України.
Урочисте посвячення відновленого осередку відбулося 4 грудня 1995р. Пригадую величезну радість і піднесення, які супроводжували цю урочисту подію серед наших односельчан.
Марію в центрі села вже багато років доглядає Токар Леся, долучаються також інші жінки.
Цього, 2023 року, на ідею теперішнього голови парафіяльного уряду греко-католицької громади Богдана Вихопня про реконструкцію і оновлення цього місця, відгукнулися численні люди доброї волі, які, не зважаючи на складний час війни, і фізично, і матеріально доклалися до віднови цього дорогого для колоденчуків місця і вже 8 жовтня 2023 року відбулося його урочисте освячення.
Зараз Марію поставили нижче ніж вона була до того, і вона, наче, стала ще ближчою до нас, і навіть часом як приходжу туди до джерела по воду, моя маленька Анна просить:
-Мамо, а можна я потримаю Марію за руку?
І я дозволяю їй… нехай і для неї вона буде рідною, і близькою…
ДЖЕРЕЛО
Дуже оживляє це місце наявність кринички з водою, до якої сходяться не лише жителі Колоденець, а й багато людей з навколишніх сіл, особливо у посушливі роки… І в цьому контексті ще раз хочу навести цитату, котру вже згадувала у розповіді про Монастир в Колоденцях: «Джерело чистої води, яке колись було монастирським, славиться в цілій околиці, убогій на здорову воду, а люд побожний сходиться до нього в день св.Онуфрія і на сьогодні ще в більшій кількості» (Slownic Geograficzny Krolewstwa Polskiego I innych krayow slowianskich, tom IV, Druk «Wieku» Nowy Swiat Nr.59, Warszawa, 1883. – с.186). Ще до цієї теми існує в селі історія про те, що в місці першоджерела у 1914 році житель села Возьний Роман вирішив викопати криницю, струмінь води, що з’явився був дуже сильним і складалося враження, що джерело дуже повноводне … Зараз там криничка, що ближче помешкання родини Муціківських. Але оскільки це джерело є вище, то саме криничка біля Марії притягує до себе найбільше людей, котрі ніколи не залишають цього місця бодай без короткої молитви…
ЧИТАЛЬНЯ
Марія безумовно завжди була духовним центром цього місця, а воно в свою чергу багато років було культурним центром села. Є ще багато людей, які пам’ятають, що саме тут – територіально неподалік теперішнього торгового дому «Перлина», була повітова філія «Просвіти» або «Читальня», заснована 1911 року отцем Володимиром Гоцьким. Кажуть, що люди в розмові так і казали, що йдуть саме «До Читальні». В середині була велика зала, лави, сцена.
Але прихід радянської влади і сюди приніс свої зміни – назву «Просвіта» зняли і почепили табличку з «вишуканою» назвою «КЛУБ», у якому почали показувати кіно, а у прибудові до того клубу відкрили молоко збиральний пункт (романтика, що тут скажеш ) …
У фотографіях додаю дві старі світлини - на одній приміщення клубу позаду гурту молодих, гарних колоденецьких хлопців і біля самого клубу декілька дівчат – що пише на табличці прочитати важко, друга фотографія з трьома кавалєрами, серед яких і мій тато, то там на табличці вже добре видно, що пише «КЛУБ».
СІЛЬСЬКА РАДА
На місці, де трансформаторна будка (біля колишнього магазину Бацика), була сільська рада і магазин. В сільській раді зберігалися всі метричні книги та документи пов’язані із життєдіяльністю села. На жаль, одного разу під час пожежі всі ці документи згоріли.
КОРЧМА
Трохи ближче до місця, де тепер мешкає родина Токар, ще колись була корчма. Навряд чи таку "установу" можна віднести до культурних пам’яток нашого села, але і вона вже є частиною нашої розмаїтої історії тому, не можу про неї не згадати. Я не знаю чи та корчма вже дожила до днів, коли в центрі було виставлено Марію, бо як розповідає історія - корчмар перехитрив самого себе – коли почали ходити чутки, що основною і центральною дорогою в селі буде та, що проходить від лісу, на горі, біля Курдибана, то він вибрався разом зі своєю корчмою туди – певне, думав, що при центральній дорозі його бізнес піде краще… Та не сталось, як гадалось - дорога так і не стала основною і, не знаю чи тільки це, чи ще, напевне, друга світова і німці або москалі "помогли", і довелося тому шинкареві закрити свою корчму, а куди він подівся далі - історія замовчує…
СТАДІОН
Багато років, також в центрі села, був колоденецький футбольний стадіон, який влітку щонеділі збирав до себе на футбольні матчі – без перебільшення - майже все село.
Ще на тому стадіоні відбувалися фестивалі і концерти, на храмовий празник сюди привозили каруселі і розваги для дітей. І чесно зізнаюся - мені ще донині дуже шкода, що цей стадіон звідси перенесли...
ХРЕСТ НА ЗГАДКУ ПРО СКАСУВАННЯ ПАНЩИНИ
На одній з обочин стадіону стоїть пам’ятний хрест, споруджений на згадку наступним поколінням про скасування кріпацтва. В Галичині циркуляр про це було проголошено 15 травня 1848, на 5 місяців раніше ніж у всій Австрійській імперії, але чогось колоденчуки, як виглядає, не дуже з того тішилися і, мабуть, не так легко їм було після того скасування, бо на хресті песимістично написали цитату: «Не ждіть сподіваної волі»… І саме з тієї фрази випливає цікава деталь – хрест не було поставлено у той самий рік і навіть не наступний, а колись набагато пізніше – бо вірш з якого є взятий цей рядок був написаний Тарасом Шевченком аж у листопаді 1858… І, оскільки, на той час вже минуло стільки років після того скасування, а обрали саме цю цитату, то так виглядає, що взяли вони її таки не випадково, а вже через якийсь свій набутий гіркий досвід… І хоча у фразу, яку жителі колоденець узяли з цього вірша, закралася деяка неточність, бо має бути «…не жди сподіваної волі…», але, як на мене, це дуже круто, що у нас в Колоденцях вже у ті часи цитували Тараса Шевченка, і це свідчить про неабияку освіченість тодішнього покоління і що навіть без інтернету вони знали про новинки у тодішній українській літературі.
МОГИЛА БОРЦЯМ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ
Цікаво, що ще до приходу комуністів, в селі теж була насипана Символічна Могила борцям за волю України, і в той час територіально вона була розміщена теж на старому стадіоні і саме біля цього пам’ятного хреста (біля баби Іващихи, як кажуть в Колоденцях). І, як пригадує колишня жителька нашого села Юлія Кук - Андрушків (1935р.н), одного року саме там відбувався концерт пам’яті героїв Крут, в якому вона теж брала участь і розповідала вірш.
У фотографіях подаю дуже рідкісну вже тепер, світлину саме цієї могили, яку мені подарувала дружина татового брата Віра Возьна – Кашуба, за, що я їй безмежно вдячна. І ще, як теж згадує цьоця Віра, на святкування до цієї могили приходили парафіяни зі священником, хрестом і фанами, і йшли тоді всі від церкви вниз дорогою, що проходить біля старої школи і далі попри стадіон, бо саме вона колись була основною. Вздовж стадіону, біля цієї дороги, були колись насаджені гарні плакучі верби, які, як кажуть, спеціально привезли з-за кордону.
ЩОГЛА І ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ СТЯГ
Також на стадіоні колись була щогла для вивішування стягу. У фотографіях додаю світлину на якій Степан Возьний (брат Віри Возьної) власне стоїть біля неї та дивиться вгору – мабуть, якраз підіймає якесь знамено. Навряд, чи та щогла могла носити жовто – блакитний стяг у тому неймовірному столітті, де можна було народитися в Австрії, жити в Польщі, Німеччині, Радянському Союзі і померти в Незалежній Україні навіть не покидаючи межі одного села, але центр нашого села жовто – блакитний стяг таки побачив навіть у ці буремні часи і ще до Незалежності України…
Зі спогадів нашої односельчанки Дяк Ольги (Андрушків) (1938р.н)…
На Зелені Свята 1950 року, які в цьому році були 3-4 червня, повстанці вивісили жовто-блакитний стяг на одній зі старих лип, які ростуть біля Хреста пам’яті скасування кріпацтва. Також там була записка: «Заміновано!»
В Жовтанцях в той час стояв гарнізон військових, яких і направили в Колоденці для вирішення тієї ситуації. Але військові самі не взялися здіймати прапора, а зібрали з села підлітків… За підлітками прибігли їхні матері, зчинили лемент… Врешті змусили зняти прапор Михайла Лисика (з роду Кушки,з Кутка)… Заміновано там не було…
Оля дуже гарно вчилася, в той час була в шостому класі, якраз саме в цей день в її класі був екзамен з української мови на який приїхав інспектор з Куликова (в радянські часи «вміли вибирати» дати для екзаменів) . Через гармидер в центрі села, на який побігли дивитись і всі діти зі школи, екзамен було зірвано. Олю та ще трьох учнів з класу виключили зі школи. Незабаром до її батьків навіть прийшов лист із району – дорікали батькам, що так погано виховали свою дитину… Але насправді Оля у перелік виключених потрапила не випадково і зовсім не у вихованні була справа, а в тому, що її батьків – добрих господарів, які заробляли на своє життя важкою працею, москальські зайди вважали куркулями, а тато також мав зв’язки із підпіллям.
МАГАЗИН
Біля двору, де тепер проживають Звір Люба, Зеня колись певний час був сільський магазин.
АГАФІЯ ГОЛОВКО
На протилежному боці стадіону – неподалік пам’ятного хреста, на місці колишнього двору цієї ж сім’ї Звір колись мешкала місцева акушерка – повитуха – баба Гаська, як казали в селі, і за допомогою якої, свого часу прийшло на світ багато наших односельчан. Офіційно бабусю-повитуху звали Агафія Головко, а за чоловіком Демком вона була Іванців. Агафія та Демко мали доньку Анну. В часи перебування в селі німців, вона була в них перекладачем. Анна мала подругу Марію – дівчата були молоді, відважні та авантюрні – приходу радянської влади вирішили не чекати - виїхали в Німеччину, а звідси в Америку…Тому наші односельчани ще й досі згадують, як бабі Гасьці приходили посилки з Америки …
В баби Гаськи була сестра Євгенія (Гєнка), онук баби Гєнки Петро Стефанишин теж народився в Колоденцях (в доньки баби Євгенії Ольги і Григорія Стефанишина), зараз мешкає у Львові, але любить бувати на своїй малій батьківщині. Двоюрідною сестрою пана Петра по татові (який з Якимова) є відома космонавтка українського походження - Гайдемарі Марта Стефанишин-Пайпер, третя українка,що побувала у космосі.
МАГАЗИН ІВАНА КВАСНИЦІ
Ще один магазин, за часів Польщі, тобто раніше ніж той, що я згадувала вище, був на тому місці, де зараз мешкає Мигаль Юрко з сім’єю, біля старої школи. Це був великий магазин – в Івана Квасниці. У фотографіях додаю дуже гарну світлину його сім’ї, маю її теж від Віри Кашуби – Возьної, тому що Іван Квасниця був її дідусем. Останнім часом мені довелося побачити дуже багато різних старих фотографій, але, чесно зізнаюся, що гарнішої від цієї фотографії - родини – яка б зібралася у такому повному складі, яка була б так гарно вдягнена у вишиванки і яка може бути, як приклад, української дорадянської родини (найпевніше,що світлина 1939року) мені, поки що, у нашому селі бачити не доводилося. Ймовірно, що сім’я зібралася до цієї фотографії якраз біля свого магазину – бо над дверима проглядається табличка з написом – на жаль, важко розібрати, що саме там пише, але в нижньому – останньому рядку того напису, наче, проглядається фраза «у Квасниці»…
Крамниця була в тому ж будинку де Квасниці і мешкали, мала великий асортимент різної продукції, яку привозили з Жовкви. Іван в основному займався крамницею, а господарка, хатня робота і догляд за дітьми та сім’єю лягали на плечі дружини Євгенії.
Також, як і пасує, – в центрі села була школа…
Але це вже зовсім інша історія...
P.S. Щиро запрошую всіх до доповнення наданої мною інформації, до корекції, якщо хтось має точніші дані, а також закликаю всіх ділитися цікавими світлинами нашого села.
